Адаптація дітей-першокласників до навчання в школі
Учень - це не посудина, яку потрібно заповнити,
учень - смолоскип, який треба запалити.
Початок навчання в школі - один з найбільш складних і відповідальних моментів в житті дітей як в соціально - психологічному, так і у фізіологічному плані. Проблема підготовки учнів до життя в новому соціально економічному і культурному просторі знаходить особливу актуальність в зв'язку виникаючими питаннями про ефективність початкового етапу навчання. Тому виникає питання, якою мірою здатна виступаюча до школи дитина вчитися без утруднень? Дитина, що не досягла необхідного рівня розвитку, не звиклий до шкільного життя в період адаптації стикається в школі з масою труднощів і невдач, що може мати негативні наслідки. У зв'язку з цим виникла необхідність перегляду роботи з питань спадкоємності між ланками, систематизувати і шукати причини, намітити шляхи рішення проблеми адаптації першокласників.
Початок навчання дитини в 1-му класі - складний і відповідальний етап у її житті. Адже відбувається дуже багато змін. Це не тільки нові умови життя та діяльності - це й нові контакти, нові стосунки, нові обов'язки. Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною, тепер став школярем. Змінюється соціальний інститут навчання і виховання: не садочок, батьки, бабуся, а школа, де навчальна діяльність стає провідною. Змінюється все життя дитини: все підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам і турботам.
Про складності і значущості періоду, пов'язаного з адаптацією дитини в школі, сказано і написано у вітчизняній психологічній і педагогічній літературі багато наукових робіт. Саме в ці перші місяці починають формуватися ті системи відносин дитини зі світом і самим собою, ті стійкі форми взаємин з однолітками і дорослими, і базові навчальні установки, які в істотній мірі визначає в подальшому успішність його шкільного навчання, ефективність стилю спілкування, можливості особистісної самореалізації у шкільному середовищі.
Звикання до школи - тривалий індивідуальний процес. Згідно зі статистикою, тільки 50% дітей адаптується до нових умов і вимог протягом півроку. Другій половині потрібно більше часу. Процес адаптації складається з багатьох, тісно взаємозв'язаних, аспектів: соціального, педагогічного, фізіологічного, психологічного тощо. Що стосується фізіологічної адаптації, то медики відзначають, що більшість першокласників хворіє у вересні, деякі діти втрачають вагу в перші 2-3 місяці навчання, деякі скаржаться на втому, головний біль, стають примхливими. Це не дивно, оскільки на 6-річних малюків обрушується лавина завдань, що вимагають від них розумового і фізичного напруження. Соціально-психологічна адаптація полягає в освоєнні нового соціального статусу «учень», а також у налагодженні ефективного спілкування з однолітками і вчителем.
Шкільна адаптація включає в себе біологічну, психологічну і соціальну адаптацію.
Біологічна адаптація - це пристосування до нового режиму навчання й життя. Життя плинне, суперечливе, малопередбачуване: не встиг пристосуватися відчути стабільність існування, як трапляється таке, що докорінно змінює плани, суттєво впливає на самопочуття, змушує пристосовуватися до нового й незвичного.
Психологічна адаптація - це входження до нової системи вимог, пов'язаних з виконанням навчальної діяльності. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних її потреб, до яких належать потреба в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, у самовираженні, самоствердженні й у розвитку. Тим самим закладаються можливості для успішної соціальної адаптації й соціалізації дитини.
Соціальна адаптація - це процес входження до учнівського колективу. Соціальну адаптацію розглядають як завершальний, підсумковий етап адаптації в цілому, що забезпечує як фізіологічне і психологічне, так і соціальне благополуччя особистості. Першокласник повинен пристосуватись до вимог тих соціальних груп, що характерні для школи (учнівська група, вчителі, інші класи тощо).
Розглянемо чинники, що впливають на успішність адаптації дитини до школи:
• функціональна готовність до початку систематичного навчання: організм дитини повинен досягти такого рівня розвитку окремих органів і систем, щоб адекватно реагувати на дії зовнішнього середовища.
• вік початку систематичного навчання: не випадково адаптаційний період у шестирічок більш тривалий ніж у семирічок. У шестирічок спостерігається більш висока напруженість всіх систем організму, більш низька і нестійка працездатність. Рік, що відокремлює шестирічну дитину від семирічної, дуже важливий для її фізичного, функціонального і психічного розвитку. Саме в цей рік формуються такі важливі новоутворення: інтенсивно розвивається регуляція поведінки, орієнтація на соціальні норми і вимоги, закладаються основи логічного мислення.
• стан здоров'я: це один з основних факторів, що впливають не лише на діяльність і успішність процесу адаптації до школи, а й на процес подальшого навчання. Найбільш легко адаптуються здорові діти.
• рівень тренованості адаптаційних механізмів: безумовно, першокласники, що відвідували раніше дитячий сад, значно легше адаптуються до школи, ніж «домашні», не звичні до тривалого перебування в дитячому колективі;
• особливості життя дитини в сім'ї: велике значення мають такі моменти як психологічна атмосфера в сім'ї, взаємостосунки між батьками, стиль виховання, статус дитини в сім'ї, домашній режим життєдіяльності дитини тощо;
• психологічна готовність до шкільного навчання: психологічна готовність передбачає інтелектуальну готовність (рівень розвитку пізнавальних здібностей), емоційно-вольову готовність (емоційна зрілість, адекватність емоційного реагування, вольова регуляція поведінки) і особову готовність (мотиваційна готовність, комунікативна готовність);
• раціональна організація учбових занять і режиму дня: однією з головних умов, без яких неможливо зберегти здоров'я дітей протягом навчального року, є відповідність режиму учбових занять, методів викладання, змісту і насиченості учбових програм, умов зовнішнього середовища віковим можливостям першокласників;
• відповідна організація рухової активності дитини: рухова активність – найефективніший спосіб попередження і своєчасного запобігання стомлення, підтримки високої працездатності.
Можна виділити наступні ознаки адаптації дитини до школи:
1. Процес навчання викликає у першокласника позитивні емоції, він упевнений в собі і не відчуває страх.
2.Новоспечений учень справляється зі шкільною програмою.
3. Дитина проявляє самостійність при виконанні домашніх завдань і звертається за допомогою до мами або тата тільки після того, як самостійно спробувала його виконати.
4. Першокласник задоволений своїми стосунками з однокласниками і вчителем.
Оптимальний адаптаційний період складає один-два місяці. Залежно від різних чинників рівень адаптації дітей до нових умов може бути різним: високим, нормальним і низьким. Адаптація дитини до школи процес не односторонній: не тільки нові умови впливають на малюка, але і сам він намагається змінити соціально - психологічну ситуацію.
Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: правила і вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повно оволодіває програмовим матеріалом; розв'язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю; виявляє високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; має у класі позитивний статус.
Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: відвідування уроків не викликає в нього негативних переживань, розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно; засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв'язує типові задачі; зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, водночас потребує контролю з боку дорослого; зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; майже завжди готується до уроків; доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками.
Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або байдуже ставиться до школи: часто скаржиться на здоров'я, погане самопочуття, у нього переважає пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання самостійних завдань не виявляє до них інтересу; до уроків готується нерегулярно, потребує постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчителя, так і з боку батьків; може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; для розуміння нового матеріалу і розв'язування задач за зразком потребує значної допомоги вчителя і батьків; доручення виконує під контролем і без особливого бажання; пасивний, близьких друзів не має, знає імена й прізвища лише частини однокласників. Зрозуміло, що є досить тісний причино-наслідковий зв'язок між рівнем адаптації школяра і системою тих чинників, умов, у яких він виховувався
Щоб адаптація першокласника пройшла успішно повинні виконуватися такі умови:
1. Спрямованість навчально-виховного процесу на інтереси дитини. Ставлення до неї як до суб’єкта у педагогічному процесі, включення її у суб’єкт-суб’єктні взаємини у системі "вчитель – учень", " учень – учень". Учні визнаються і приймаються як рівноправні партнери, що мають власну думку, здатні зробити свідомий вибір, вільні у своєму волевиявленні та діях (у розумних межах). Педагогічна стратегія базується на відмові від стандартів та шаблонів у виховному процесі, на нездійсненні насилля над природою дитини, розумінні самоцінності дитячого життя та вікового етапу розвитку шестирічних першокласників.
2. Створення сприятливого психологічного клімату як у школі, так і в сім’ї, за якого панує любов, повага, взаєморозуміння, співчуття і терплячість.
3. Віра в унікальність кожної дитячої особистості, зацікавленість у долі кожної дитини, створення атмосфери успіху.
4. Надання допомоги дитині в усвідомленні себе як особистості. Вихованець має знати про існування у собі істинного, вищого "Я", яке є джерелом альтруїстичних почуттів, нерозкритих потенційних можливостей.
5. Забезпечення оптимального фізичного, розумового, психічного розвитку дитини.
6. Розвиток мотиваційної сфери дитячої особистості.
7. Розвиток необхідних психологічних якостей: ініціативності, здатності до вмотивованого ризику, адекватної самооцінки, високої працездатності, сили волі, самодисципліни, відповідальності, вміння розподіляти свій час, впевненості, самоповаги, стійкості у подоланні труднощів.
8. Збагачення та розширення Я-образу дитини через розширення сфер її діяльності. Забезпечення простору для вияву і розвитку інтелектуальних, творчих, художніх, спортивних тощо здібностей дітей, підтримка їх життєрадісності. Формування навичок творчого саморозвитку.
9. Здійснення психологічної підтримки дитини (під якою розуміється процес, у якому дорослий зосереджується на позитивних сторонах дитини з метою зміцнення її самооцінки, допомагає повірити в себе, уникнути помилок, підтримує при невдачах) шляхом опори на сильні сторони дитини, уникнення підкреслення її промахів, демонстрації оптимізму, задоволення, любові та поваги до неї, прийняття індивідуальності дитини, виявлення віри у неї, уникнення дисциплінарних заохочень і покарань, надання дозволу самостійно вирішувати проблеми там, де це можливо, здійснення взаємодії з дитиною, проведення з нею більше часу.
10. Забезпечення індивідуально-диференційованого підходу до дітей.
11. Дотримання єдності у виховній роботі членів родини, школи та позашкільних установ, що здійснюють виховання учня.
12. Виховання у дитини почуття соціальної відповідальності. Гармонійне поєднання розвитку здібностей дитини з її морально-етичним розвитком для упередження дитячого егоцентризму та поступового становлення соціальної установки "не люди для мене, а я для людей".
Дезадаптація - це порушення в навчанні і в поведінці, конфліктні стосунки, психосоматичні захворювання. Така дитина прагне відчуження, не приймає правил соціуму. Не може прийняти темп шкільного життя. Спільні зусилля вчителів, педагогів, батьків, лікарів, шкільного психолога і соціального педагога здатні понизити ризик виникнення у дитини шкільної дезадаптації і труднощів навчання.
Причини дезадаптації:
1.Відсутність позитивної установки дошкільного життя (батьки залякують школою).
2.Не сформованість продуктивних форм спілкування з ровесниками (комунікативні труднощі).
3.Незнання вчителем індивідуально-психологічних особливостей дитини, авторитарний характер педагогічної діяльності вчителя.
4.Невідповідність режиму, методів виховання і в школі.
5.Недостатній інтелектуальний розвиток дитини, відсутність допомоги з боку батьків і вчителя.
Ознаки дезадаптації : підвищена стомлюваність, дратівливість, спалахи гніву, замкнутість, погана успішність, агресивність або, навпаки, надмірна соромливість, підвищена тривожність, низька самооцінка.
Прояви дезадаптації: відставання від програми; швидка втомлюваність; недисциплінованість; невміння будувати відносини з однолітками та дорослими; підвищена тривожність, плаксивість; глибокий спад працездатності наприкінці дня; неадекватна поведінка; неуспішність у навчанні.
Прояви дезадаптації: відставання від програми; швидка втомлюваність; недисциплінованість; невміння будувати відносини з однолітками та дорослими; підвищена тривожність, плаксивість; глибокий спад працездатності наприкінці дня; неадекватна поведінка; неуспішність у навчанні.
При перших ознаках дезадаптації необхідно проводити роботу з батьками про труднощі дитини. Тільки безумовне сприймання дитини батьками, розуміння та підтримка в складних ситуаціях створюють відчуття захищеності, внутрішнього комфорту дитини.
Головна роль в створенні сприятливого клімату в класі належить вчителю. Йому необхідно постійно працювати над підвищенням рівня учбової мотивації, створюючи дитині ситуації успіху на уроці, під час зміни, в позашкільній діяльності, в спілкуванні з однокласникам.
Рекомендації вчителям щодо успішної адаптації учнів 1 класів:
1. Урахування вікових і індивідуальних психологічних особливостей дітей.
2. Демонстрація вчителем віри в успіх дитини.
3. Зняття неуспішного оцінювання на перших етапах навчання.
4. Запобігання груповій критиці дитини або її робіт, а також порівнянь її помилок з постійними успіхами інших учнів.
5. Порівняння якості роботи дитини тільки з її попередніми роботами.
6. Вказуючи на помилки, намітити шлях до успіху.
7. Акцентування уваги на успіхах учня, перемогах.
8. Створення ситуацій успіху.
9. Надання емоційної підтримки учням словами, поглядом, дотиком.
10. Запобігання частому використанню в мові слів-заперечень.
11. Уроки організовувати лише на позитивних емоціях.
12. Недопустимі ситуації стресу на уроках.
13. Використовувати гру, наочність .
14. Пам’ятати правило: «Учитель, який використовує у роботі з 6-річками лише книжку і дошку – нічому не вчить»
Надзвичайно велике місце в адаптації дитини до школи належить сім’ї. Тому велике значення в профілактиці труднощів адаптації має поглиблена психологічна консультація на основі тестування та спостереження. Батькам необхідно давати рекомендації з урахуванням індивідуальних особливостей дитини – як правильно підготувати її до школи, які проблеми спіткають майбутнього школяра вже в процесі навчання, як подолати труднощі адаптаційного періоду.
Як можуть допомогти батьки?
1. Пояснити дитині, що означає «бути школярем» та для чого це потрібно. Розповідати про школу, про існуючі в ній правила, щоб дитина була обізнана і, відповідно, відчувала себе впевнено, не боялася і не сумнівалася у своїх здібностях.
2. Продумати режим дня і суворо його дотримуватися.
3. Навчити першокласника задавати вчителю питання (не боятися і т.д.).
4. Розвивати навички емоційного контролю, вміння підкорятися правилам.
5. Пояснити, що означає «акуратно», «старанно», формувати самооцінку.
6. Розвивати комунікабельні здібності.
7. Підтримувати бажання вчитися.
8. Вислуховувати уважно дитину, радити, як діяти в тій чи іншій ситуації.
9. Активно взаємодіяти з учителем і шкільним психологом.
Діти часто не розуміють власних потреб та почуттів, але у кожного з них є 5 найбільших потреб, які у кожної дитини виявляються в різній мірі. Знання цих потреб будуть корисні не лише батькам, а і вчителям. Деякі діти найбільше цінують час, який проводять з ними батьки, для інших важливіші подарунки чи допомога, а є діти які цінують обійми.
Батькам корисно знати про ці важливі потреби, щоб завжди мати тісний контакт з власними дітьми, а також вплів на них.
1. Слова підтримки . Дорослі рідко хвалять дітей, частіше помічають помилки ніж досягнення. Якщо для Вашої дитини найважливішою Вашою допомогою є слова підтримки – хваліть.
2. Час . Вам необхідно потрапити у світ вашої дитини. Постарайтеся, щоб його інтереси стали Вашими. Не жалкуйте для дитини часу. Грайте, навчайтеся, розмовляйте дивлячись в очі дитині, так, щоб дитина знала, що Ваш дорогоцінний час належить лише їй.
3. Подарунки . Не зловживайте подарунками. Вони можуть втратити вплив на Вашу дитину, а у дитини сформується неправильна система цінностей. Якщо Ви ретельно вибираєте подарунок, даруйте його зі словами «Цей подарунок я вибрав тому, що дуже люблю тебе». Навіть відмовляючись, щось подарувати можна виражати любов. Наприклад «Ні, ми не будемо купувати змію, я дуже сильно люблю тебе».
4. Допомога . Батьки повинні постійно допомагати своїм дітям, коли робите для дитини щось особливе, скажіть, що це ви робите тому, що дуже любите її.
5. Ласка . Кожній дитині необхідна ласка. Але є діти для яких ласка найцінніший вияв любові батьків.
Важливо знайти індивідуальний підхід для кожної дитини. Якщо у Вас багато дітей, пам`ятайте всі вони різні та по своєму неповторні. Враховуйте вік дітей, темперамент, індивідуальні особливості. Я впевнена, що знання таких простих, на перший погляд, п`яти потреб дітей, зможуть бути корисними батькам та вчителям у роботі по адаптації.
Висновок. Те, за яким магістральним шляхом піде розвиток школяра у найближчі роки, чи буде період адаптації закладений соціальний та інтелектуальний фундамент успішного подальшого навчання, або з приходом в школу дитина потрапить у чужий, незрозумілий - а отже і ворожий йому - шкільний світ, багато в чому залежить від професійної і власне особистісної зрілості дорослих : батьків, педагогів, вихователів, шкільних психологів. Тобто я вважаю, що для того щоб допомогти дитині відчути себе в школі комфортно, вивільнити наявні у нього інтелектуальні, особистісні, фізичні ресурси для успішного навчання і повноцінного розвитку, педагогам і психологам необхідно: виявити психологічні особливості дитини; налаштувати навчально-виховний процес на його індивідуальні особливості, можливості та потреби; допомогти дитині сформувати навички і внутрішні психологічні механізми, необхідні для успішного навчання і спілкування в шкільному середовищі. Таким чином, вирішення проблеми успішної адаптації дитини багато в чому визначається характером взаємодії школи та сім'ї.
Як захистити дітей від зайвих проблем
(Поради психолога)
Написала Світлана Кметик
Детальніше
Чи можна позбавити дитину агресії, упертості, капризів, соромливості, тривожності та жадібності? Що робити з цими, здавалося б, шкідливими проявами характеру, а згодом звичками? Як допомогти дитині та собі подолати ці труднощі? Де знайти відповіді на ці не дуже прості питання?
Справжніми "ключами" до рішення багатьох дитячих проблем можуть слугувати, в якійсь мірі, ці практичні рекомендації психолога. Вони адресовані в першу чергу мамам і татам, іншим членам сім’ї, всім зацікавленим особам, хто виховує або постійно працює чи спілкується з дітьми. Отже, деякі проблеми, про які буде тут іти мова, зустрічаються переважно в кожній сім’ї. Адже нема на світі жодної дитини, яка б ні разу в житті не капризувала, не жадувала, не билася, ніколи й нічого не боялася.
Агресія
Часто діти проявляють агресію, коли хто-небудь веде себе агресивно по відношенню до них. Тобто «дають здачі» нам, дорослим. І це не дивно. Бо спрацьовує принцип: агресія породжує агре¬сію. На жаль, батьки не завжди звертають увагу на те, як вони спілкуються з дитиною. Проявом агресії в сім’ї не обов’язково може бути ремінь чи ляпаси. Гучний, різкий голос мами, ображене мовчання тата і навіть надмірні заборони та критика можуть привести до агресивної поведінки дитини. Однак, якщо ви переконалися, що причина дитячої агресії знаходиться не в сім’ї (а таке теж може бути), все одно треба з’ясувати її походження.
Рекомендації психолога. Агресія — природне і необхідне людині почуття. Не можна придушувати агресію — дитина може захворіти або направити свою агресію на самого себе (автоагресія). Тому рекомендується зменшити кількість заборон. Але поступово домагайтеся того, щоб заборони, що залишилися, виконувалися на 100%. Мама, тато, а також інші дорослі в сім’ї повинні дотримуватися єдиної системи виховання. Якщо тато лає, то мама може, звичайно, пожаліти (на те вона й мама), однак обов’язково повинна підкреслити, що тато правий. Щоб зменшити агресивність дитини, треба дотримуватись таких правил:
— не обговорювати спірні моменти виховання при дитині;
— займатися фізкультурою (спортом) і залучати до занять дитину;
— не бути агресивними по відношенню до дитини та навчити її справлятися самій зі своєю агресією;
— не карати дитину фізично, а допомогти їй усвідомити свої дії або поведінку через власний приклад і переконання;
— не слід порівнювати дітей, щоб не провокувати ревнощів;
— якщо ви помітили, що ваша дитина починає вести себе агресивно, то ще до того, як агресія досягне розпечення, старайтеся відволікати дитину, переключати на щось інше, цікаве для неї.
Упертість
Напевно, чимало людей, особливо батьків зі стажем, знають, що у віці приблизно двох-трьох років дитина стає неслухняною і починає упиратися. Хоча всім мамам і татам хочеться зробити так, щоб дитина все ж таки слухалася. Але насправді малюк не просто так упирається або намагається пручатися. Адже найголовніша мета цього вікового періоду — навчатися самостійності. У психології цей період так і називають — вік «Я сам». І якщо «задавити» упертість, то в майбутньому дитині буде важко приймати рішення, витримувати конкуренцію, доводити справу до кінця і бути наполегливим.
Перші напади упертості можуть дати зрозуміти, що вона може не тільки їсти і переміщатися окремо від мами, але й поводитися по-своєму. І цю нову ідею треба перевірити!
Дитині необхідно відстояти своє право на самостійність. Як правило, якщо батьки допомагають дитині самоствердитися, упертість проходить сама собою. Якщо ж залишається, значить, десь дорослі допустили помилку. Наприклад, причиною може бути упертість батьків. Адже дорослий залишається для дитини взірцем для наслідування, і малюк невільно копіює його поведінку. І якщо дорослий наполягає та упирається, то що ж залишається робити дитині, якщо не повторювати теж його дії. Тому дорослим не слід зло-вживати порушенням звичного розпорядку. Бо це викликає тривожність і упертість.
Рекомендації психолога. Старайтеся надати дитині можливість вибору. Не питайте, наприклад, чи буде дитина іти на прогулянку, якщо ви знаєте, що вона відповість «ні», а запропонуйте їй інший варіант. Дітям подобається, коли їм надають можливість вибору. І частіше за все вони його роблять.
Капризи
Коли дитина капризує, поставте подумки себе на його місце і відповісте собі на питання: «Чого я хочу добитися?» або «Що мені потрібно?». Тоді у вас обов’язково виникне розуміння того, що ваша дитина хоче вам сказати своєю поведінкою. І не треба вважати, що всі діти капризують лише для того, щоб досадити нам, дорослим.
Часто діти бувають капризними перед тим, як захворіти. В такому випадку вам треба знизити активність дитини: піти з прогулянки, переключитися на більш спокійне заняття. Бажано усадовити дитину і дати випити теплого чаю з медом.
Уседозволеність теж може бути причиною капризів і шкідливості. Таке може відбуватися, якщо у дитини практично відсутнє розуміння того, що можна, а чого не можна. Батьки не звертають увагу на його погану поведінку, і, тим гірше, коли в сім’ї нема єдиної системи вимог. Приміром сьогодні це не можна, але завтра на це закриють очі. Тато це не дозволяє, а мама зовсім не проти. В такій ситуації може появлятися тривожність, яку дитина своїми капризами намагається зменшити. Він випробує межі: ну де ж, нарешті, та межа, за яку не можна заходити? В такому випадку вам необхідно узгодити вимоги до дитини та дотримуватися них. Інакше капризи стануть тільки першим кроком на шляху до великих проблем.
Рекомендації психолога. Не існує дитини, яка б ні разу в житті не капризувала. Щоб знизити кількість капризів до мінімуму:
— старайтеся, щоб дитина весь час була чимось зайнята;
— створюйте в сім’ї доброзичливу обстановку;
— дотримуйтеся режиму дня;
— не сприймайте ситуацію капризуна як бажання вам насолити або вивести вас із себе;
— читайте разом казки на тему капризів і шкідливості;
— вірте, що ваш малюк обов’язково виросте і перестане капризувати, якщо ви, звісно, будете вести себе як розумні батьки.
Сором’язливість
Спеціаліст по роботі з сором’язливими людьми Ф. Зімбардо вважає, що двоє із п’яти дорослих відчувають проблеми у спілкуванні. А як же діти? Вони, як правило, дуже легко ідуть на контакт і прагнуть, особливо найменші дітлахи, до пізнання іншої людини. Причина сором’язливої поведінки у дітей трохи більшого віку криється, з одного боку, в особливості темпераменту, з іншого — проблему сором’язливості часто створюють самі дорослі тощо:
— надмірно підштовхують дитину до спілкування: «Ну, йди ж, спитай, як його зовуть», «Ну давай... ти ж знаєш цей вірш... всі чекають, давай!»;
— переносять страхи зі свого власного дитинства, якщо вони відчували труднощі у спілкуванні. В такому випадку слід розказати дитині про свою минулу сором’язливість і про те, як вам удалося її побороти;
— фіксують увагу дитини на перших невдачах: «Ой, він у нас дуже сором’язливий, завжди ховається за маму», «Він не піде, він не любить, коли багато дітей...»
Рекомендації психолога:
— не порівнюйте дитину з іншими дітьми;
— не забувайте хвалити дитину;
— не вішайте «ярлики» та не клей¬міть ганьбою. Нікому не дозволяйте називати дитину сором’язливою та церемонною;
— завжди підтримуйте ритуал привітання;
— пам’ятайте — сором’язливість не хвороба, а особливість характеру, яка має де в чому свої переваги.
Страхи (тривожність)
Страх — природна реакція, закладена природою для того, щоб уберегти дитину. Уявіть собі абсолютно безстрашну дитину, яка не боїться ні машин, ні висоти, ні собак, ні темряви. Вона просто не виживе.
Бути обережним це нормально і природно. Головна функція людського страху — захист життя. Але погано, якщо страх переходить межу обережності. Дитячі страхи можуть виникнути тоді, коли батьки залякують дитину, не пояснюючи, чому малюк повинен бути обережним.
У дитини може виникнути страх, якщо в дійсності відбулася подія, яка її налякала, наприклад:
— обгавкав собака, хтось налякав у темряві, дитина застряла у ліфті, малюка вкусила бджола, раптово гучно загриміли залпи святкового салюту тощо;
— страшні мультики, фільми, іграшки теж можуть стати причиною появлення зовсім не жартівних страхів. Деяким дітям достатньо кількох кадрів страшного фільму або звуків страшної музики, щоб тривога оселилася в їхній душі;
— сімейні конфлікти (сварки, бійки) також можуть провокувати страхи у дітей. Суперечливе виховання (коли батьки говорять то одне, то інше, або один — одне, а інший — інше). Або, якщо батьки спочатку лають, а потім жаліють і хвалять. У результаті малюк не відчуває впевненості ні в чому, тому в нього можуть з’явитися прояви страху.
Рекомендації психолога. Не смійтеся над дитиною і не називайте її боягузом. Цим ви тільки зафіксуєте страх у малюка і повісите «ярлик боягуза», з яким потім буде непросто справитися.
Не намагайтеся переконати дитину в тому, що її страх це глупство, тому не треба, мовляв, боятися. Але дорослим треба розуміти, що для малюка всі його страхи є реальною уявою.
Не дозволяйте дитині, особливо перед сном, дивитися телевізор або використовувати подібні відеопристрої для перегляду фільмів без контролю і присутності батьків.
Сімейні конфлікти (сварки, бійки), суперечні вимоги до дитини, погрозливі, вербальні та фізичні покарання тощо можуть бути причиною страхів і тривожності.
Не потурайте малюку. Якщо в його кімнаті буде завжди ввімкнене світло, то це малюка заспокоїть, але не навчить справлятися зі страхом. Тому поступово та спокійно треба привчати його не боятися темряви.
Прочитайте або вигадайте казку про те, чого дитина боїться. Читання таких казок разом із дітлахами допоможе їм позбавитися від тривог і страхів.
Жадібність
Що стосується жадібності, то вона природна для маленької дитини. Але примушувати ділитися всупереч її волі — це кращий спосіб зробити малюка жадібним на все життя. З’ясуйте, чи нема прихованих причин жадібності (нестача уваги, ревнощі, жага лідерства). У будь-якому випадку краще показувати власний приклад щедрості.
Інші шкідливі звички
Тепер щодо інших «шкідливих звичок», наприклад, коли дитина смокче пальця або гризе нігті. Як правило, основна думка всіх народних методів відучити малюка смоктати пальця, гризти нігті полягає в тому, що намагаються усунути наслідки, а не причини. Б’ють по руках і кричать. Але це травмує психіку дитини. Ні в якому разі не намазуйте пальці та нігті перцем чи гірчицею, щоб не обпекти слизову оболонку ротової порожнини малюка.
Однак, якщо навіть один із цих методів спрацьовує, то, як правило, виникають інші проблеми: плаксивість, висмикування волосся, поганий сон. Дитина, бува, починає хворіти. А звичка може в будь-який момент повернутися, якщо не усунути причину проблеми, з-за якої вона з’явилася. В цілому ця «шкідлива звичка» дає дитині можливість самій заспокоїтись у стресовій ситуації, коли вона зазнає почуття тривожності. Відбувається регрес, повернення на початок раннього дитинства в ті часи, коли малюка заспокоювали мамині груди, з якими йому було ситно, тепло та затишно.
Чимало дітей до трьох років періодично смокчуть пальці або гризуть нігті. Іноді це пов’язано з тим, що дитина чимось стурбована або їй чогось не вистачає. Наприклад, вона хоче їсти чи спати. Гризе нігті, тому що хоче почесати ясна, бо ріжуться зуби.
Рекомендації психолога:
— не лайте і не карайте дитину;
— знайдіть причину появлення шкідливої звички та усуньте її;
— власно і регулярно стрижіть нігті;
— більше бувайте з дитиною на природі;
— добре допомагає розслаблюючий масаж рук (без акценту на пальцях), голови, комірцевої зони;
— якщо дитині більше трьох років, а «шкідлива звичка» зберігається, покажіть її психологу або іншому спеціалісту. Якщо малюк ще не досяг цього віку, то не спішить хвилюватися. З часом, ці небажані звички безслідно проходять.
Справжніми "ключами" до рішення багатьох дитячих проблем можуть слугувати, в якійсь мірі, ці практичні рекомендації психолога. Вони адресовані в першу чергу мамам і татам, іншим членам сім’ї, всім зацікавленим особам, хто виховує або постійно працює чи спілкується з дітьми. Отже, деякі проблеми, про які буде тут іти мова, зустрічаються переважно в кожній сім’ї. Адже нема на світі жодної дитини, яка б ні разу в житті не капризувала, не жадувала, не билася, ніколи й нічого не боялася.
Агресія
Часто діти проявляють агресію, коли хто-небудь веде себе агресивно по відношенню до них. Тобто «дають здачі» нам, дорослим. І це не дивно. Бо спрацьовує принцип: агресія породжує агре¬сію. На жаль, батьки не завжди звертають увагу на те, як вони спілкуються з дитиною. Проявом агресії в сім’ї не обов’язково може бути ремінь чи ляпаси. Гучний, різкий голос мами, ображене мовчання тата і навіть надмірні заборони та критика можуть привести до агресивної поведінки дитини. Однак, якщо ви переконалися, що причина дитячої агресії знаходиться не в сім’ї (а таке теж може бути), все одно треба з’ясувати її походження.
Рекомендації психолога. Агресія — природне і необхідне людині почуття. Не можна придушувати агресію — дитина може захворіти або направити свою агресію на самого себе (автоагресія). Тому рекомендується зменшити кількість заборон. Але поступово домагайтеся того, щоб заборони, що залишилися, виконувалися на 100%. Мама, тато, а також інші дорослі в сім’ї повинні дотримуватися єдиної системи виховання. Якщо тато лає, то мама може, звичайно, пожаліти (на те вона й мама), однак обов’язково повинна підкреслити, що тато правий. Щоб зменшити агресивність дитини, треба дотримуватись таких правил:
— не обговорювати спірні моменти виховання при дитині;
— займатися фізкультурою (спортом) і залучати до занять дитину;
— не бути агресивними по відношенню до дитини та навчити її справлятися самій зі своєю агресією;
— не карати дитину фізично, а допомогти їй усвідомити свої дії або поведінку через власний приклад і переконання;
— не слід порівнювати дітей, щоб не провокувати ревнощів;
— якщо ви помітили, що ваша дитина починає вести себе агресивно, то ще до того, як агресія досягне розпечення, старайтеся відволікати дитину, переключати на щось інше, цікаве для неї.
Упертість
Напевно, чимало людей, особливо батьків зі стажем, знають, що у віці приблизно двох-трьох років дитина стає неслухняною і починає упиратися. Хоча всім мамам і татам хочеться зробити так, щоб дитина все ж таки слухалася. Але насправді малюк не просто так упирається або намагається пручатися. Адже найголовніша мета цього вікового періоду — навчатися самостійності. У психології цей період так і називають — вік «Я сам». І якщо «задавити» упертість, то в майбутньому дитині буде важко приймати рішення, витримувати конкуренцію, доводити справу до кінця і бути наполегливим.
Перші напади упертості можуть дати зрозуміти, що вона може не тільки їсти і переміщатися окремо від мами, але й поводитися по-своєму. І цю нову ідею треба перевірити!
Дитині необхідно відстояти своє право на самостійність. Як правило, якщо батьки допомагають дитині самоствердитися, упертість проходить сама собою. Якщо ж залишається, значить, десь дорослі допустили помилку. Наприклад, причиною може бути упертість батьків. Адже дорослий залишається для дитини взірцем для наслідування, і малюк невільно копіює його поведінку. І якщо дорослий наполягає та упирається, то що ж залишається робити дитині, якщо не повторювати теж його дії. Тому дорослим не слід зло-вживати порушенням звичного розпорядку. Бо це викликає тривожність і упертість.
Рекомендації психолога. Старайтеся надати дитині можливість вибору. Не питайте, наприклад, чи буде дитина іти на прогулянку, якщо ви знаєте, що вона відповість «ні», а запропонуйте їй інший варіант. Дітям подобається, коли їм надають можливість вибору. І частіше за все вони його роблять.
Капризи
Коли дитина капризує, поставте подумки себе на його місце і відповісте собі на питання: «Чого я хочу добитися?» або «Що мені потрібно?». Тоді у вас обов’язково виникне розуміння того, що ваша дитина хоче вам сказати своєю поведінкою. І не треба вважати, що всі діти капризують лише для того, щоб досадити нам, дорослим.
Часто діти бувають капризними перед тим, як захворіти. В такому випадку вам треба знизити активність дитини: піти з прогулянки, переключитися на більш спокійне заняття. Бажано усадовити дитину і дати випити теплого чаю з медом.
Уседозволеність теж може бути причиною капризів і шкідливості. Таке може відбуватися, якщо у дитини практично відсутнє розуміння того, що можна, а чого не можна. Батьки не звертають увагу на його погану поведінку, і, тим гірше, коли в сім’ї нема єдиної системи вимог. Приміром сьогодні це не можна, але завтра на це закриють очі. Тато це не дозволяє, а мама зовсім не проти. В такій ситуації може появлятися тривожність, яку дитина своїми капризами намагається зменшити. Він випробує межі: ну де ж, нарешті, та межа, за яку не можна заходити? В такому випадку вам необхідно узгодити вимоги до дитини та дотримуватися них. Інакше капризи стануть тільки першим кроком на шляху до великих проблем.
Рекомендації психолога. Не існує дитини, яка б ні разу в житті не капризувала. Щоб знизити кількість капризів до мінімуму:
— старайтеся, щоб дитина весь час була чимось зайнята;
— створюйте в сім’ї доброзичливу обстановку;
— дотримуйтеся режиму дня;
— не сприймайте ситуацію капризуна як бажання вам насолити або вивести вас із себе;
— читайте разом казки на тему капризів і шкідливості;
— вірте, що ваш малюк обов’язково виросте і перестане капризувати, якщо ви, звісно, будете вести себе як розумні батьки.
Сором’язливість
Спеціаліст по роботі з сором’язливими людьми Ф. Зімбардо вважає, що двоє із п’яти дорослих відчувають проблеми у спілкуванні. А як же діти? Вони, як правило, дуже легко ідуть на контакт і прагнуть, особливо найменші дітлахи, до пізнання іншої людини. Причина сором’язливої поведінки у дітей трохи більшого віку криється, з одного боку, в особливості темпераменту, з іншого — проблему сором’язливості часто створюють самі дорослі тощо:
— надмірно підштовхують дитину до спілкування: «Ну, йди ж, спитай, як його зовуть», «Ну давай... ти ж знаєш цей вірш... всі чекають, давай!»;
— переносять страхи зі свого власного дитинства, якщо вони відчували труднощі у спілкуванні. В такому випадку слід розказати дитині про свою минулу сором’язливість і про те, як вам удалося її побороти;
— фіксують увагу дитини на перших невдачах: «Ой, він у нас дуже сором’язливий, завжди ховається за маму», «Він не піде, він не любить, коли багато дітей...»
Рекомендації психолога:
— не порівнюйте дитину з іншими дітьми;
— не забувайте хвалити дитину;
— не вішайте «ярлики» та не клей¬міть ганьбою. Нікому не дозволяйте називати дитину сором’язливою та церемонною;
— завжди підтримуйте ритуал привітання;
— пам’ятайте — сором’язливість не хвороба, а особливість характеру, яка має де в чому свої переваги.
Страхи (тривожність)
Страх — природна реакція, закладена природою для того, щоб уберегти дитину. Уявіть собі абсолютно безстрашну дитину, яка не боїться ні машин, ні висоти, ні собак, ні темряви. Вона просто не виживе.
Бути обережним це нормально і природно. Головна функція людського страху — захист життя. Але погано, якщо страх переходить межу обережності. Дитячі страхи можуть виникнути тоді, коли батьки залякують дитину, не пояснюючи, чому малюк повинен бути обережним.
У дитини може виникнути страх, якщо в дійсності відбулася подія, яка її налякала, наприклад:
— обгавкав собака, хтось налякав у темряві, дитина застряла у ліфті, малюка вкусила бджола, раптово гучно загриміли залпи святкового салюту тощо;
— страшні мультики, фільми, іграшки теж можуть стати причиною появлення зовсім не жартівних страхів. Деяким дітям достатньо кількох кадрів страшного фільму або звуків страшної музики, щоб тривога оселилася в їхній душі;
— сімейні конфлікти (сварки, бійки) також можуть провокувати страхи у дітей. Суперечливе виховання (коли батьки говорять то одне, то інше, або один — одне, а інший — інше). Або, якщо батьки спочатку лають, а потім жаліють і хвалять. У результаті малюк не відчуває впевненості ні в чому, тому в нього можуть з’явитися прояви страху.
Рекомендації психолога. Не смійтеся над дитиною і не називайте її боягузом. Цим ви тільки зафіксуєте страх у малюка і повісите «ярлик боягуза», з яким потім буде непросто справитися.
Не намагайтеся переконати дитину в тому, що її страх це глупство, тому не треба, мовляв, боятися. Але дорослим треба розуміти, що для малюка всі його страхи є реальною уявою.
Не дозволяйте дитині, особливо перед сном, дивитися телевізор або використовувати подібні відеопристрої для перегляду фільмів без контролю і присутності батьків.
Сімейні конфлікти (сварки, бійки), суперечні вимоги до дитини, погрозливі, вербальні та фізичні покарання тощо можуть бути причиною страхів і тривожності.
Не потурайте малюку. Якщо в його кімнаті буде завжди ввімкнене світло, то це малюка заспокоїть, але не навчить справлятися зі страхом. Тому поступово та спокійно треба привчати його не боятися темряви.
Прочитайте або вигадайте казку про те, чого дитина боїться. Читання таких казок разом із дітлахами допоможе їм позбавитися від тривог і страхів.
Жадібність
Що стосується жадібності, то вона природна для маленької дитини. Але примушувати ділитися всупереч її волі — це кращий спосіб зробити малюка жадібним на все життя. З’ясуйте, чи нема прихованих причин жадібності (нестача уваги, ревнощі, жага лідерства). У будь-якому випадку краще показувати власний приклад щедрості.
Інші шкідливі звички
Тепер щодо інших «шкідливих звичок», наприклад, коли дитина смокче пальця або гризе нігті. Як правило, основна думка всіх народних методів відучити малюка смоктати пальця, гризти нігті полягає в тому, що намагаються усунути наслідки, а не причини. Б’ють по руках і кричать. Але це травмує психіку дитини. Ні в якому разі не намазуйте пальці та нігті перцем чи гірчицею, щоб не обпекти слизову оболонку ротової порожнини малюка.
Однак, якщо навіть один із цих методів спрацьовує, то, як правило, виникають інші проблеми: плаксивість, висмикування волосся, поганий сон. Дитина, бува, починає хворіти. А звичка може в будь-який момент повернутися, якщо не усунути причину проблеми, з-за якої вона з’явилася. В цілому ця «шкідлива звичка» дає дитині можливість самій заспокоїтись у стресовій ситуації, коли вона зазнає почуття тривожності. Відбувається регрес, повернення на початок раннього дитинства в ті часи, коли малюка заспокоювали мамині груди, з якими йому було ситно, тепло та затишно.
Чимало дітей до трьох років періодично смокчуть пальці або гризуть нігті. Іноді це пов’язано з тим, що дитина чимось стурбована або їй чогось не вистачає. Наприклад, вона хоче їсти чи спати. Гризе нігті, тому що хоче почесати ясна, бо ріжуться зуби.
Рекомендації психолога:
— не лайте і не карайте дитину;
— знайдіть причину появлення шкідливої звички та усуньте її;
— власно і регулярно стрижіть нігті;
— більше бувайте з дитиною на природі;
— добре допомагає розслаблюючий масаж рук (без акценту на пальцях), голови, комірцевої зони;
— якщо дитині більше трьох років, а «шкідлива звичка» зберігається, покажіть її психологу або іншому спеціалісту. Якщо малюк ще не досяг цього віку, то не спішить хвилюватися. З часом, ці небажані звички безслідно проходять.
Вимоги до учнів на кінець ІІ семестру 3 класу :
Шановні батьки, зверніть увагу,
це додаткові завдання з математики.
(завдання виконуються в чернетці)
Нормативи техніки читання 3 клас : ІІ семестр – 75 – 80 слів; 7 – 8 віршів; 5 – 6 прислів`їв.
Обсяг і тривалість текстів для аудіювання 3 клас : 220 – 300 слів , звучання 2 -3 хвилини
У 3 – 4 класах за кожну правильну відповідь на запитання учень одержує 2 бали.
У 3 - 4 класах доцільно пропонувати 6 запитань з трьома варіантами відповіді на кожне (запитання до змісту, послідовність подій, головної думки тексту).
Діалог. Кількість реплік на двох учасників: 3 клас 4 - 5 реплік.
Кількість слів у тексті для усного переказу: 3клас 50-70 слів.
Списування Орієнтовна швидкість списування за хвилину: 3 клас в кінці року : 21 - 30 знаків за хвилину.
Контрольне списування проводиться в 2-4 класах наприкінці кожного семестру .За списування виставляють дві оцінки – перша за грамотність, друга- за каліграфію . Грамотність оцінюється за критеріями диктанту. Форма букви, розмір, нахил, поєднання графем, швидкість , культура оформлення письмових робіт оцінюються двома балами кожний із параметрів ( усього -12 балів.) За незначне відхилення від норми знімається 1 бал, за значне – 2 бали.
Диктант. В кінці року в 3 класі прописується диктант з кількістю слів 50 - 70, які збігаються з вимовою. У 3-4 класах контрольний диктант проводиться 4 рази на рік, по 2 в кожному семестрі.
Контрольні перекази проводяться у 3 класі –в кінці навчального року. За письмовий переказ виставляється 2 оцінки: за зміст і за грамотність.
Математика Письмовим контролем вивчається виконання письмових завдань (вправ, математичних диктантів, обчислень значень виразів, розв язування задач, рівнянь. Самостійна робота –це короткотривала письмова перевірка незначного за обсягом матеріалу. Нею перевіряють індивідуальне просування учня у засвоєнні теми. Виконання перевірних робіт триває: у 3 і 4 класах – до 35 хвилин.
— лист МОН УКРАЇНИ від 08.07.13 №1/9 – 480 « Про методичні рекомендації з питань виховної роботи у ЗНЗ у 2013 – 2014 н.р.;
— навчальні програми 1 -4 класи,2012р.2006р.;
— Державний стандарт загальної початкової освіти;
— Дидактико – методичне забезпечення контролю та оцінювання навчальних досягнень,2012р.( Методика контролю і оцінювання навчальних досягнень молодших школярів на засадах компетентнісного підходу),2012р.
Нормативи техніки читання 3 клас : ІІ семестр – 75 – 80 слів; 7 – 8 віршів; 5 – 6 прислів`їв.
Обсяг і тривалість текстів для аудіювання 3 клас : 220 – 300 слів , звучання 2 -3 хвилини
У 3 – 4 класах за кожну правильну відповідь на запитання учень одержує 2 бали.
У 3 - 4 класах доцільно пропонувати 6 запитань з трьома варіантами відповіді на кожне (запитання до змісту, послідовність подій, головної думки тексту).
Діалог. Кількість реплік на двох учасників: 3 клас 4 - 5 реплік.
Кількість слів у тексті для усного переказу: 3клас 50-70 слів.
Списування Орієнтовна швидкість списування за хвилину: 3 клас в кінці року : 21 - 30 знаків за хвилину.
Контрольне списування проводиться в 2-4 класах наприкінці кожного семестру .За списування виставляють дві оцінки – перша за грамотність, друга- за каліграфію . Грамотність оцінюється за критеріями диктанту. Форма букви, розмір, нахил, поєднання графем, швидкість , культура оформлення письмових робіт оцінюються двома балами кожний із параметрів ( усього -12 балів.) За незначне відхилення від норми знімається 1 бал, за значне – 2 бали.
Диктант. В кінці року в 3 класі прописується диктант з кількістю слів 50 - 70, які збігаються з вимовою. У 3-4 класах контрольний диктант проводиться 4 рази на рік, по 2 в кожному семестрі.
Контрольні перекази проводяться у 3 класі –в кінці навчального року. За письмовий переказ виставляється 2 оцінки: за зміст і за грамотність.
Математика Письмовим контролем вивчається виконання письмових завдань (вправ, математичних диктантів, обчислень значень виразів, розв язування задач, рівнянь. Самостійна робота –це короткотривала письмова перевірка незначного за обсягом матеріалу. Нею перевіряють індивідуальне просування учня у засвоєнні теми. Виконання перевірних робіт триває: у 3 і 4 класах – до 35 хвилин.
— лист МОН УКРАЇНИ від 08.07.13 №1/9 – 480 « Про методичні рекомендації з питань виховної роботи у ЗНЗ у 2013 – 2014 н.р.;
— навчальні програми 1 -4 класи,2012р.2006р.;
— Державний стандарт загальної початкової освіти;
— Дидактико – методичне забезпечення контролю та оцінювання навчальних досягнень,2012р.( Методика контролю і оцінювання навчальних досягнень молодших школярів на засадах компетентнісного підходу),2012р.
Обсяг і тривалість текстів для аудіювання 3 клас : 220 – 300 слів , звучання 2 -3 хвилини
У 3 – 4 класах за кожну правильну відповідь на запитання учень одержує 2 бали.
У 3 - 4 класах доцільно пропонувати 6 запитань з трьома варіантами відповіді на кожне (запитання до змісту, послідовність подій, головної думки тексту).
Діалог. Кількість реплік на двох учасників: 3 клас 4 - 5 реплік.
Кількість слів у тексті для усного переказу: 3клас 50-70 слів.
Списування Орієнтовна швидкість списування за хвилину: 3 клас в кінці року : 21 - 30 знаків за хвилину.
Контрольне списування проводиться в 2-4 класах наприкінці кожного семестру .За списування виставляють дві оцінки – перша за грамотність, друга- за каліграфію . Грамотність оцінюється за критеріями диктанту. Форма букви, розмір, нахил, поєднання графем, швидкість , культура оформлення письмових робіт оцінюються двома балами кожний із параметрів ( усього -12 балів.) За незначне відхилення від норми знімається 1 бал, за значне – 2 бали.
Диктант. В кінці року в 3 класі прописується диктант з кількістю слів 50 - 70, які збігаються з вимовою. У 3-4 класах контрольний диктант проводиться 4 рази на рік, по 2 в кожному семестрі.
Контрольні перекази проводяться у 3 класі –в кінці навчального року. За письмовий переказ виставляється 2 оцінки: за зміст і за грамотність.
Математика Письмовим контролем вивчається виконання письмових завдань (вправ, математичних диктантів, обчислень значень виразів, розв язування задач, рівнянь. Самостійна робота –це короткотривала письмова перевірка незначного за обсягом матеріалу. Нею перевіряють індивідуальне просування учня у засвоєнні теми. Виконання перевірних робіт триває: у 3 і 4 класах – до 35 хвилин.
— лист МОН УКРАЇНИ від 08.07.13 №1/9 – 480 « Про методичні рекомендації з питань виховної роботи у ЗНЗ у 2013 – 2014 н.р.;
— навчальні програми 1 -4 класи,2012р.2006р.;
— Державний стандарт загальної початкової освіти;
— Дидактико – методичне забезпечення контролю та оцінювання навчальних досягнень,2012р.( Методика контролю і оцінювання навчальних досягнень молодших школярів на засадах компетентнісного підходу),2012р.
Рекомендації батькам, щодо організації
виконання домашнього завдання.
Ось кілька порад, які допоможуть найбільш ефективно справитися з домашнім завданням у короткий час.
1. Прийшовши зі школи, дитині не варто приступати відразу ж до домашніх завдань. Лише пообідавши і відпочивши 1-1,5 години, можна взятися за науку.
2. Краще почати роботу з легкого, з того, що у дитини виходить швидше, а потім вже беріться за складне завдання. А інакше, взявшись за трудомістку роботу, на яку, як правило, йде багато часу, дитина швидко втратить працездатність і час.
3. Дайте можливість дитині під час занять трохи відпочити. Робіть 10 хвилинні перерви для відпочинку через 20-30 хвилин напруженої роботи. Час на виконання домашніх завдань : 2 клас – 45 хв; 3 клас – 1 год.10 хв; 4 клас – 1 год.30 хв.
Під час перерви можна злегка підкріпитися фруктами, випити кисіль або сік. Включите улюблену музику, і нехай ваша дитина просто трохи порухається.
4. Підказуйте дитині, як правильно спланувати час для виконання завдань, за що в першу чергу слід взятися. І так поступово ваша дитина буде все рідше вдаватися до допомоги дорослих і почне привчати себе до самостійності.
5. Важливо пояснити дитині, що вона завжди може розраховувати на вашу допомогу, і, якщо знадобиться ваша підтримка, ви в будь-який момент зможете залишити свої домашні турботи і допомогти йому в навчанні.
6. Дитині потрібно обов'язково мати своє певне місце для занять. Якщо немає можливості користуватися цілою кімнатою, то тоді підійде і її частина. Головне - ізолювати цей куточок і облаштувати зручними меблями, які б підходили по зрісту дитини. Кухня не є тим місцем, де вашій дитині зручно буде робити уроки, якщо до того ж у цей момент ви будете займатися приготуванням вечері і переглядом телевізора. Такою «участю» можна тільки нашкодити дитині, тому що буде відволікатися його увага.
7. Освітлення організовуйте ліворуч, а якщо дитина лівша, то - праворуч. Вимкніть телевізор і комп'ютер - цей головний «помічник» у відволіканні уваги.
8. Формуйте звичку доводити розпочату справу до кінця, навіть якщо доведеться чимось жертвувати.
9. Хваліть дитину за своєчасно та якісно виконане домашнє завдання.
Шановні батьки, зверніть увагу,
це додаткові завдання з математики.
(завдання виконуються в чернетці)
Немає коментарів:
Дописати коментар